«Сьюді, я надіюсь, що одного дня я намалюю бухту Неаполя».
Лікар прийшов увечері, і Сью мала оправдання, щоб вийти на коридор.
«Є шанси.
З хорошим доглядом ти переможеш, – сказав лікар, беручи її тонку, тремтячу руку – Зараз я маю зустрітись з іншим пацієнтом на декілька поверхів нижче.
Його звати Берман — якийсь художник, якщо мене пам‘ять не зраджує.
У нього також пневмонія.
Він старий слабкий мужчина, і приступи у нього гострі.
Для нього вже немає жодної надії, проте сьогодні він переміщається до лікарні для збільшення комфорту».
Наступного дня лікар сказав Сью: «Хвороба вже не є небезпечна.
Ти перемогла.
Тепер лише правильне харчування й опіка».
Того вечора Сью лягла в ліжко біля Джонсі, яка в‘язала яскраво-голубий і нікому не потрібний шерстяний шарф, обняла її однією рукою і так заснула.
