— Не рахував, не знаю.
Народ й мідь кладе, й срібло, а скільки — мені не бачити.
— А папірці кладуть?
— Які більш благородні, панове й купці, ті й папірці подають.
— Що ж?
Папірці в чашці тримаєш?
— Ні, навіщо?
Папірець м'який, він потреться...
На грудях тримаю...
— А багато назбирав папірцями?
— Та рублів із двадцять шість назбирав.
— 26 карбованців! —сказав Кузьма та знизав плечима.
— У нас у Качаброві, спитай кого хочеш, будували церкву, так за одні плати було віддано три тисячі — во!
Твоїх грошей і на цвяхи не вистачить!
У нинішній час 26 карбованців — раз плюнути!..
Нині, брате, купиш чаю півтора карбованця за фунт і пити не станеш...
Зараз он, гляди, я курю табак...
Мені він годиться, тому я мужик, проста людина, а якщо якому-небудь офіцеру чи студенту...
Кузьма раптом сплеснув руками та продовжив, посміхаючись:
