Настало мовчання.
Стичкін почав голосно сморкатися, а сваха розчервонілася та, соромливо дивлячись на нього, запитала:
— А ви скільки отримуєте.
Миколо Миколайовичу?
— Я?
Сімдесят рублів, не рахуючи нагороджень...
Окрім того, ми маємо дохід від стеаринових свічок та зайців.
— Мисливством займаєтесь?
— Ні, "зайцями" в нас називають безквиткових пасажирів.
Пройшла ще хвилина в мовчанні.
Стичкін піднявся та у хвилюванні заходив по кімнаті.
— Мені молодої жінки не треба, — сказав він.
— Я людина літня, і мені потрібна, котра така... нібито як ви...солідна...і нібито вашої комплекції.
— Бозна що ви говорите...– захихикала сваха, прикриваючи хусткою своє багрове обличчя.
— Що ж тут довго думати?
Ви мені по серцю та для мене ви підходите у ваших якостях.
Людина я позитивна, твереза та, якщо вам подобаюсь, то... що ж краще?
Дозвольте вам зробити пропозицію!
