Падала холодна мілка мряка, й непевні поодинокі пориви перетворилися на постійний натиск вітру.
Ті пару людей у цьому кварталі, яким не пощастило добиратися пішки, мовчки поспішали, піднявши вище комір та заховавши руки до кишень.
А у дверях магазину обладнання чоловік, що пройшов тисячу миль для цієї зустрічі, непевної майже до абсурду, з другом свого дитинства, курив сигару та чекав.
Він чекав близько двадцяти хвилин, коли високий чоловік у довгому пальті, з комірцем, піднятим під самі вуха, поспіхом перейшов із протилежного краю вулиці.
Він попрямував прямо до того, хто очікував.
"Бобе?
Ти?" - він спитав із сумнівом.
"Джиммі Веллс, кого я бачу!" — закричав чоловік у дверях
