— Далеко, православний!
Був і в Курському, і в самій Москві був, і тепер поспішаю до Нижнього на ярмарок.
—На храм збираєш?
—На храм, хлопче...
Цариці небесній Казанській.
Погорів храм!
— Від чого погорів?
Ліниво повертаючи язиком, Єфрем почав розповідати, як у них у Малинівцях, під самий Іллівський день блискавка вдарила в церкву.
Мужики і священник, як наврочено, були в полі.
— Хлопці, які лишились, побачили дим, хотіли було в набат вдарити, та, мабуть, розгнівався Ілля-пророк, церква була зачинена, і дзвінарню всю як є полум'ям охопило, так що і не дістанеш того набата...
Приходимо з поля, а церква, боже мій, так і полихає  — підступитися страшно!
Кузьма йшов поруч і слухав.
Був він тверезий, але йшов, точно п'яний, розмахуючи руками, то збоку від воза, то попереду...
— Ну, а ти як?
На зарплатню чи що? — запитав він.
