– Боже мій! - каже він із стогоном. — Невже Ви не взмозі нанести та натерти, або зробити щось інше?
Я беру свого капелюха і рушаю до дверей.
– То Ви нікуди не йдете, докторе? — питає мер міста, випускаючи із себе виття. — Ви нікуди не підете й не збирайтеся залишити мене тут померти у цій обшарпаній халупі, невже це так?
– Це звичайна людяність, доктор Ей, — сказав містер Біддл. — Моїм зобов’язанням є допомогти міському голові запобігти пагіну від людини, яка пізнала такого ж лиха, що і він.
– Доктор Ей, ви обов´язково проб’єтесь крізь ці труднощі завдяки власним зусиллям.
Потім я повертаюся до ліжка і відкидаю свої довгі пасма назад.
– Пане мер, — кажу я, — на Вас є лише одна надія.
Наркотики Вам не принесуть ніякої користі.
Але є найбільш потужний засіб, хоча такого роду ліки також сильні.
