Тут Рюхин придивився до Івана і похолов: рішуче ніякого божевілля не було у того в очах.
З мутних, якими вони були в Грибоєдова, вони перетворилися на колишні, ясні.
«Батюшки!  — злякано подумав Рюхин, — так він і справді нормальний?
Ось нісенітниця якась!
Навіщо ж ми, справді, сюди-то його притягли?
Нормальний, нормальний, тільки пика подряпана ...»
— Ви перебуваєте, — спокійно заговорив лікар, сідаючи на білий табурет на блискучій нозі, — не в божевільні, а в клініці, де вас ніхто не стане затримувати, якщо в цьому немає потреби.
Іван Миколайович покосився недовірливо, але все ж пробурчав:
— Слава тобі, Господи!
Знайшовся нарешті хоч один нормальний серед ідіотів, з яких перший — бовдур і бездарність Сашка!
— Хто цей Сашка-бездарність?  — поцікавився лікар.
— А ось він, Рюхин!  — відповів Іван і ткнув брудним пальцем в напрямку Рюхина.
