Сторож не вірить, але відчуває у всьому тілі такий важкий і холодний страх, що зривається з місця і починає швидко намацувати хвіртку.
— Стривай, куди ти? — каже перехожий, хапаючи його за руку.
— Е-е-е ... бач ти який!
На кого ж ти мене покидаєш?
— Пусти! — кричить сторож, намагаючись вирвати руку.
— Сто-ой!
Велю стояти і стій ...
Не рвись, пес поганий!
Хочеш у живих бути, так стій і мовчи, як велю ...
Не хочеться тільки кров проливати, а то давно б ти у мене здох, паршивий ...
Стій!
У сторожа підгинаються коліна.
Він у страху закриває очі і, тремтячи всім тілом, притискається до огорожі.
Він хотів би закричати, але знає, що його крик не долетить до житла ...
На варті перехожий і тримає його за руку ...
Хвилини три проходить  у мовчанні.
