Азазелло допоміг буфетчику піднятися, надав інше сидіння.
Наповненим горем голосом буфетчик відмовився від пропозиції господаря зняти штани та просушити їх перед вогнем та, відчуваючи себе геть незручно в мокрій спідній білизні та сукні, сів на іншу лавку з предсторогою.
— Я люблю сидіти низько, -— промовив артист,  — з низького не так небезпечно падати.
Так, тож ми зупинились на осетрині?
Любчику мій!
Свіжість, свіжість і свіжість — ось що має бути девізом будь-якого буфетчика.
Так ось, не бажаєте скуштувати...
Тут у багровому світлі від каміну блиснула перед буфетчиком шпага, і Азазелло виклав на золоту тарілку шматок м'яса, що шкварчав, полив його лимонним соком та подав буфетчику золоту двозубу виделку.
— Вельмишановний .... я...
— Ні, ні, спробуйте!
Буфетчик з поваги поклав шматочок до рота та одразу зрозумів, що жує справді щось свіже і, головне, неймовірно смачне.
Однак, прожовуючи духмяне, соковите м'ясо, буфетчик ледве не вдавився та не впав повторно.
Із сусідньої кімнати вилетів великий темний птах та тихенько зачепив крилом лисину буфетчика.
Сівши на камінну полицю поруч із годинником, птаха виявилась совою.
"Господи-боже мій! — подумав нервовий, як усі буфетчики, Андрєй Фокич, — оце так квартирка!"
