О, як радів би Іван, якби слідчий явився до нього раніше, хоча б, скажімо, в ніч на четвер, коли Іван буйно і пристрасно добивався того, щоб вислухали його розповідь про Патріарші ставки.
Тепер збулось його бажання допомогти спіймати консультанта, йому не потрібно було ні за ким уже бігати, до нього самого прийшли саме для того, щоб вислухати його повість про те, що сталося в середу ввечері.
Але, на жаль, Іванушка зовсім змінився за той час, що пройшов з моменту загибелі Берліоза.
Він був готовий охоче і чемно відповідати на всі питання слідчого, але байдужість відчувалась і в погляді Івана, і в його інтонаціях.
Поета більше не зачіпала доля Берліоза.
Перед приходом слідчого Іванушка дрімав лежачи, і перед ним проходили деякі видіння.
Так, він бачив місто дивне, незрозуміле, неіснуюче, з брилами мармуру, виточеними колонадами, з сяючими на сонці дахами, з чорною похмурою і безжалісною вежею Антонія, з палацом на західному схилі, зануреним до дахів майже в тропічну зелень саду, з бронзовими, палаючими при заході статуями над цією зеленню, він побачив римські, заковані в броню, кентурії, що йшли під стінами древнього міста.
