— Мамо, поглянь: горобець!
— Замовкни, дитинко, замовкни! — промовила мати.
У маленькому віконці показався заспаний фельдшер.
— Підходь записуватися! — прогаркав він.
Усі, зокрема і кумедний підстрибуючий хлопчик, потягнулися до віконця.
У кожного фельдшер питав ім'я та по батькові, вік, місце проживання, як давно хворів та інше.
З відповідей матері Павлусь дізнався, що звуть його не Павлусем, а Павлом Галактіоновичем, що років йому сім, що він неписемний і хворий з самого ще Великодня.
Згодом після записування потрібно було ненадовго встати; через приймальню пройшов лікар у білому фартусі і підперезаний рушником.
Проходячи повз підстрибуючого хлопчика, він повів плечима і промовив співучим тенором:
— Ну й дурень!
Що ж, хіба не дурень?
Я велів тобі прийти у понеділок, а ти приходиш у п'ятницю.
По мені хоч зовсім не ходи, але ж, дурню такий, нога пропаде!
