Коров‘єв хутко і непомітно підштовхнув до Майстра стілець, і той опустився на нього, а Маргарита кинулась на коліна, прижалася до боку до хворого і так замовкла.
У своєму хвилюванні вона не помітила, що її нагота якось зненацька закінчилася, на ній тепер був шовковий чорний плащ.
Хворий опустив голову і почав дивитись у землю печальними хворими очима.
— Так, — заговорив після мовчання Воланд,— добре його відлупцювали.
— Він наказав Коров‘єву: — Дай-но, лицарю, цьому чоловіку чогось випити.
Маргарита умовляла Майстра тремтячим голосом:
— Випий, випий.
Ти боїшся?
Ні, ні, вір мені, що тобі допоможуть.
Хворий узяв стакан і випив те, що в ньому було, але рука його затремтіла, і спустошений стакан розбився біля його ніг.
— На щастя!
На щастя! — зашепотів Коров‘єв Маргариті,— дивіться, він уже приходить до тями.
