Римський же дивився у вікно і напружено про щось думав.
Стан фіндиректора був дуже важким.
Потрібно було тут же, не сходячи з місця, вигадати звичайні пояснення явищ незвичайних.
Прищурившись, фіндиректор уявив собі Степана в нічній сорочці і без черевиків, влізаючого сьогодні о пів на дванадцяту в якийсь небачений надшвидкий літак, а потім його ж, Степана, і також о пів на дванадцяту, коли він стоїть у шкарпетках на аеродромі в Ялті ... диявол знає, що таке!
Можливо, не Степан сьогодні говорив з ним по телефону із власної своєї квартири?
Ні, це говорив Степан!
Йому  чи не знати Степаниного голосу?
Та навіть якби сьогодні і не Степан говорив, то ж не дальше за вчора, під вечір, Степан зі свого кабінету явився в цей самий кабінет з дурним договором і дратував фіндиректора своєю легковажністю.
Як це він міг поїхати чи полетіти, нічого не сказавши в театрі?
Та навіть якби і полетів учора ввечері, до полудня сьогоднішнього дня не долетів би.
Чи долетів би?
