Охоронець доторком відчиняє ворітця, виводить мандрівника за рукав і каже:
— Тут і кінець цвинтарю.
Тепер іди все полем і полем, допоки НЕ упрешся в казенну дорогу.
Тільки зараз тут межовий рів буде, не впади...
А вийдеш на дорогу, візьми вправо і так до самого млина...
— О-хо-хо-х-х...— зітхає мандрівник, помовчавши.
— А я тепер так міркую, що мені нема чого на Мітрієвський млин іти...
Якого дідька я туди піду?
Я краще, пане, тут з тобою постою...
— Навіщо тобі зі мною стояти?
— А так... з тобою веселіше...
— Теж маєш, знайшов собі веселуна!
Мандрівник ти, а бачу, любиш жарти жартувати...
— Відомо, люблю! — каже перехожий, хрипко хихикаючи.
— Ах, ти, милий мій, любий!
Бувай, довго тепер будеш згадувати мандрівника!
— Навіщо тебе згадувати?
— Та таке, обійшов я тебе спритно...
Невже я мандрівник?
Я зовсім не мандрівник.
