Але повернулась вона набагато раніше, перед обідом, коли стара вже сиділа у себе в спальні на сундуці, і, дрімаючи, придумувала, що б такого посмажити на вечерю для свого зятя.
Донька, увійшовши в її кімнату бліда та засмучена, не сказала ані слова, не знімаючи капелюх, опустилась на ліжко та притулилась головою до подушки.
—Та що з тобою? — здивувалась стара.
— Чому так швидко?
Олексій Степанович де?
Надія Филипівна підняла голову і сухими, благаючими очима подивилась на матір.
—Він бреше нам, мамо! — промовила вона.
— Та що ти, Господь з тобою! — злякалась стара, і з її голови сповз чепчик.
— Хто стане нам з тобою брехати?
Змилуйся, Господи!
— Він бреше нам, мамо! — повторила донька, і підборіддя в неї задрижало.
— Звідки ти взяла? — гукнула стара, збліднувши.
— Наша квартира зачинена.
Двірник говорить, що за ці 5 днів Олексій жодного разу додому не приходив.
Він не вдома живе!
Не вдома!
Не вдома!
