Варенуха, слідкуючи за дверима, підстрибував біля неї, надовго зависаючи у повітрі і качаючись у ньому.
Покрученими пальцями він махав у сторону Римського, шипів і чмокав, підмигувавши дівиці у вікно.
Та заспішила, засунула руду голову у хвіртку, витягнула скільки змогла руку, нігтями почала царапати нижній шпінгалет і трясти раму.
Рука її стала подовжуватися, як гумова, і покрилася трупною зеленню.
Нарешті зелені пальці мертвої обхватили голівку шпінгалета, повернули її, і рама стала відкриватися.
Римський слабо вскрикнув, прислонився до стінки і портфель виставив наперед, як щит.
Він розумів, що прийшла його смерть.
Рама широко распахнулася.
Покійниця вступила на підвіконня.
Римський точно бачив плями тліну на її грудях.
І в цей час радісний, неочікуваний крик півня долетів із садочка, з тієї низької будівлі за тиром, де тримали пташок, які брали участь у програмах.
Горластий дресирований півень трубив, говорячи, що до Москви зі сходу наближається схід сонця.
