Явище відступило від нього; і з кожним його кроком вікно потроху розчинялося ширше, тож коли спектр звуків дістався його, воно було широко відчинене.
Воно манило Скруджа підійти, що він і зробив.
Коли вони були за два кроки одне від одного, Привид Марлі взяв його руку, застерігши не підходити ближче.
Скрудж зупинився.
Не стільки в послуху, як у здивуванні та страху: як тільки взяв руку, він став чутливим до сплутаних звуків у повітрі; не пов'язані звуки лементу та вибачень, стогін, неймовірно печальний та самозвинувачувальний.
За момент слухання спектр злився з тужливим співом; і виплив у морок темної ночі.
Скрудж слідкував за вікном; відчаївшись у своїй допитливості.
Він зазирнув.
