Борис нічого не відповів.
Минуло хвилин п'ять у глибокому мовчанні.
Старий схлипнув, втерся своєю ганчірочкою і сказав:
— Люблю я її, Боренько!
Адже єдина дочка, а в старості краще розради немає, як дочка.
Побачитися б мені з нею.
Можна, Боренько?
— Звичайно, коли хочете.
— Їй-богу?
А вона нічого?
— Облиште, вона сама шукала вас, щоб побачитися.
— Їй-богу?
Ось діти!
Візник, а?
Влаштуй, Боренько, голубчику!
Вона тепер панночка, делікатес, КОНСУМ і все таке, на благородний манер, і я не хочу показуватися їй у такому підлому вигляді.
Ми, Боренько, всю цю механіку так влаштуємо.
Днів три я утримаюся від спиртуозів, щоб погане п'яне рило моє прийшло в порядок, потім прийду до тебе і ти даси мені на час який-небудь свій костюмчик; поголюся я, підстрижуся, потім ти з'їздиш і привезеш її до себе.
Гаразд?
