Декілька секунд тривало мовчання.
«Він вивчає мене», — подумала Маргарита і силою волі постаралась стримати тремтіння в ногах.
Нарешті Воланд заговорив, усміхнувшись, від чого його іскристе око ніби блиснуло:
— Вітаю вас, королево, і прошу мене вибачити за мій домашній наряд.
Голос Воланда був низький, що на деяких словах давав відтяжку в хрип.
Воланд узяв з ліжка довгу шпагу, нахилившись, порухав нею під
ліжком і сказав:
— Вилізай!
Партія відміняється.
Прибув гість.
— Ні в якому разі, — тривожно свистів суфлерски над вухом  Маргарити Коров'єв.
— Ні в якому разі... — почала Маргарита.
— Мессіре.. — дихнув Коров‘їв вухо.
— Ні в якому разі, мессіре, — впоравшись із собою, тихіше, але ясно відповіла Маргарита й, усміхнувшись, добавила: — Я благаю вас не переривати партії.
Я думаю, що шахматні  журнали заплатили б немалі гроші, якби мали можливість її надрукувати.
