І губернатор розповів, як під час останньої російсько-турецької війни однієї морозної ночі загін, у якому він перебував, стояв нерухомо тринадцять годин у снігу під пронизливим вітром; боячись бути поміченим, загін не запалював вогонь, мовчав, не рухався; заборонено було палити...

Почалися спогади. Губернатор і голова пожвавились, звеселішали і стали згадувати пережите, перебиваючи один одного. І архієрей розповів, як він, перебуваючи на службі у Сибіру, їздив на собаках і як він, сонний, одного разу під час сильного морозу випав з воза і ледь не замерз. Коли тунгуси повернулися і відшукали його, він був ледве живий. Потім, ніби змовившись, літні чоловіки раптом замовкли, сіли поруч і замислились.

— Ет! — прошепотів голова. — Здається, час забути, але як поглянеш на водовозів, школярів, заручників у халатиках, усе згадаєш! Та взяти хоч би й музикантів, які грають зараз. Певно, серце вже болить їм, і животи зводить, і труби примерзли до вуст... Грають та гадають: "Матінко Божа, а нам же ще три години тут на морозі сидіти!"
