Степан намацав на стулі, поруч із ліжком, брюки та сказав:
— Перепрошую…. — одягнув та хриплим голосом запитав: — Скажіть, будь ласка, ваше прізвище?
Говорити йому було важко. З кожним словом хтось всовував йому в мізки голку, викликаючи нестерпний біль.
— Як? Ви й прізвища мого не пам'ятаєте? — тут невідомий посміхнувся.
— Вибачаюсь... — прохрипів Степан, відчуваючи, що похмілля дарує йому новий симптом: йому здалося, що підлога біля ліжка зникла і цієї миті він головою вниз полетить до дідька.
— Шановний Степане Богдановичу, — заговорив відвідувач, посміхаючись, — ніякий пірамідон вам не допоможе. Скористайтесь старим та мудрим правилом, — лікувати схоже схожим. Єдине, що поверне вас до життя — це дві гірки горілки з гострою та гарячою прикускою.
Степан був хитрим чоловіком і, який би не був хворий, помізкував, що якщо вже його застали в такому виді, варто у всьому признатись.
