— Як дивно, скільки в нас мух!
Ми говоримо "він", бо ні ..., ні власник, ні відвідувачі шинка не знали, хто він, якого звання, звідки і навіщо приїхав у наше місто. Це був солідний, доволі вже літній пан, пристойно вдягнений і, скоріш за все, благонамірений. По одягу його можна було прийняти навіть за аристократа. Ми помітили на ньому золотий годинник, булавку з перлиною, а в касторовому капелюсі його лежали рукавички з модними застібками, які ми бачили раніше у віцегубернатора. Під час обіду він увесь час намагався блиснути перед нами своєю вихованістю: тримав вилку у лівій руці, втирався серветкою і морщився, коли в рюмки потрапляли мухи. Кожен знає, що там, де є мухи, посуд не може бути чистим: не говорячи вже про звичайних відвідувачів, навіть такі обличчя, як ..., становий і поміщики, обідають у шинку, ніколи не жаліються, якщо їм подають тарілку або рюмку, загиджену мухами; він не став їсти, поки ... не помив тарілки в гарячій воді. Очевидно, форсил й старався здатися благороднішим, ніж  був насправді.
