— А ви послухайте, як він нині по обіді Євангеліє буде читати на латині! І українською від знає, і грецькою знає...А Петруха, Петруха! — згадав, нарешті, диякон. — Ну, тепер він почешеться! Прикусить язика! Буде пам'ятати кузькіну мать! Тепер уже не запитає: чому? От насправді дока на доку наскочив! Ха-ха-ха!
Диякон весело і голосно розсміявсь. Після того як  листа до Петра написали, він повеселішав і заспокоївся. Усвідомлення виконаного батьківського обов'язку і віра в силу письма повернули до нього і його смішливість, і доброзичливість.
 — Петро у перекладі означає камінь — говорив він, підходячи до свого дому. — Мій же Петро не камінь, а ганчірка. Гадюка на нього насіла, а він з нею няньчиться, спихнути її не може. Тьфу! Є ж, прости господи, такі жінки! А! Де ж у неї стид? Насіла на хлопця, прилипла та й тримає коло спідниці...до блазнів її на пасіку!
