Я докладно розповів йому й показав нарис мисливця з відстанями, нанесеними зверху на нього.

Після того, як він поглядом майстра був оцінив її, він відкинувся на спинку стільця й, на моє здивування, вибухнув сардонічним, насмішкуватим, самовдоволеним сміхом.

— Що ж, дурень ти, Джиме, — сказав він, коли нарешті зміг говорити.

— Тобі вирішувати, — відповів я, спокійно крутячи в руках подвійну шістку.

— Двадцять, — сказав Ґудло, творячи два хрести на столі крейдою.

— Чому ж я дурень? — запитав я. — Закопані скарби знаходили й до сього в багатьох місцях.

— А тому, —сказав він, —що, общитуючи точку на річці, де твоя лінія пройде, ти не врахував варіяції. А вона буде на 9 ступнів на захід. Дай-но свій олівець.
