Дуже круто, коли в тебе є люди, яким ти можеш зателефонувати і сказати — завтра в мене!
І ви й справді збираєтесь. Замовляєте три великі піци — бо ж голодні капець з дороги, ще до того скупляєте пів "сільпошки" фруктів, сиру, морепродуктів. А ввечері йдете на прогулянку старим містом. Мало людей. свіжа прохолода. Стара бруківка місцями нагадує місто Лева. Але ні — ми у Кам'янці-Подільському. Так-так, це там, де замок, я теж усе життя асоціювала його лише з цією спорудою. Але коли гуляєш з місцевими, які звичайно й поводять тебе і хащами і районами, куди ніколи тебе не заведе гід, то проникаєшся цими людьми, архітектурою міста і справді розумієш, у чому сенс такої кам'яної назви. Старе місто стоїть на великому кам'яному острові, який навколо омиває Стрій. Місцеві "заброшки" то взагалі окремі витвори мистецтва, з каменю, звісно ж. Місто більше запам'яталось вдень, а вночі відчулась його атмосфера. Вогні, багато вогнів, лебеді чорні та білі на озерці, замок підсвічуваний білим кольором, раніше був червоний — змінили. Також увечері менше людей, хоча й вдень не Київ). Наступного дня ми зайшли всередину фортеці. Чесно сказати, вся краса замку безкоштовна, краєвиди її різних частин можна побачити й зовні. Всередину йти варто за підйомами по башнях, фото з совою, інсталяціями тюремних камер та булочкою з цукром (вона того не коштує, з корицею в нас в столовці смачніше😉)
Але все ж нафотографувались, нагулялись, наговорились і роз'їхались)
У моєму випадку ще й автобус з речами в Вінниці чуть не загубила, але то вже мої штуки (ніколи не запам'ятовую навіть кольору автобуса, в якому їхала — неуважна до деталей? Можливо)
Наше життя — не не те, що ми прожили, а те, що ми запам'ятали.
Колись я таке прочитала і то правда, в мене так і є. Моє життя — це мішечок із камінням з кожного нового місця і подією, пов'язаною з ним, з людьми, мої емоції в певні моменти такі яскраві, позитивні і не дуже шматочки моєї пам'яті.
Ці три дні теж залишаться одним із шматочків пазлу мого життя. Тому що було класно, було емоційно.
Якщо згадати мої 2 курси університету, то ці шматочки пазлу — це переїзд і перші дні гуртожитку, перший батл на танцях, перше свято з командою, містер фсп в клубі, Маші др- коли не було ключів, могилянський бал та міс факультету. Ось, саме так я їх колись і згадуватиму. Висновок — більше зважуватись на поїздки та інші "двіжухи", адже ми не запам'ятовуємо сірі буденні речі, а отже, й за життя не матимемо що згадати.
