Цих слів Маргарита не стерпіла і заплакала знову. Потім, витерши очі, вона скрикнула:
— Жахливі слова! Жахливі слова! Він майстер, месер, я вас попереджаю про це. Вилікуйте його, він вартий цього.
— Ви знаєте, з ким ви зараз говорите, — запитав у того, що прийшов, Воланд, — у кого ви перебуваєте?
— Знаю, — відповів майстер, — моїм сусідом у психлікарні був цей хлопчик, Іван Бездомний. Він розказав мені про вас.
— Як же, як же, — відгукнувся Воланд, — я мав задоволення зустрітись із цією молодою людиною на Патріарших ставках. Він чуть мене самого не звів з розуму, доказуючи мені, що мене нема! А ви вірите, що це дійсно я?
— Доводиться вірити, — сказав той, що прийшов, — але, звичайно, більш спокійніше було б вважати вас плодом галюцинації. Вибачте мене, — схаменувшись добавив майстер.
— Ну, що ж, якщо спокійніше, то вважайте, — ввічливо відповів Воланд.
