"Я не лікар, — кажу я. — Чому б тобі не піти знайти лікаря?"

"Бос, — каже він. — Лікар Госкінс за тватцять миль вітвітуює по селах теяких хволих. Він єтиний лікар у місті, а Мелу Бенксу туже погано. Він послав мене плосити вас плиїхати, сех, буть ласка".

"Як чоловік чоловікові, — кажу я. — Я приїду подивитися його". Тож я засунув до кишені пляшку "Resurrection Bitters" і піднявся на пагорб до маєтку мера, найкрасивішого будинку міста, із мансардами на даху та двома залізними литими собаками на газоні.

"Цей Мер Бенкс був у ліжку і звідти стирчали тільки його скроні та ноги. Він продукував звуки, схожі на ті, які мав би кожен, хто у Сан-Франциско діставався парків. Молодик стояв поруч із ліжком, тримаючи горнят води.
