Раптом якийсь жахливий голос, прямісінько під домом, почав кричати:

— Рятуйтеся! Хмеля вбили! Кжечовського вбили! Тугай-бея теж убито!

На головній площі почався кінець світу.

Люди з відчаю стрибали у полум'я. Намісник упав на коліна та підняв руки догори:

— Всемогутній Боже! Боже великий та справедливий — най святиться ім'я Твоє на вершині!

Захар перервав його молитву, заскочивши з передсіння до ізби.

— А йди звідси, дитино! — закричав, задихаючись — вийди і пообіцяй помилування усім миргородцям, бо хочуть звідси тіками — а як втечуть, нагряне тут чернь!

Скшетуський вийшов на ганок. Миргородці неспокійно метушилися перед домом, видаючи непідробне бажання піти звідси та втікти дорогою, що веде до Черкас. Страх опанував усіх у місці. Один за одним нові уламки надлітали, немов на крилах, від сторони Крутої Балки. Втікали хлопи, татари, козацькі міщани та запорожці у найбільш уявній мішанині. Втім, головні сили Хмельницького все ще мусили давати відпір, битва не могла ще бути завершена, оскільки фронти грали з подвоєною силою.
