Усе наше життя — це система роздоріж та алгоритмів вибору. кожен день ми робимо тисячі виборів, від яких залежить наше майбутнє. Але є особливі роздоріжжя, від вибору на яких залежать долі мільйонів, долі наступних поколінь, долю країни. Помилки на цих роздоріжжях коштують дуже дорого, і часом наш вибір виводить нас на нове роздоріжжя, вибір на якому завчасно принесе фатальні наслідки. Це так звана "вилка", в якій втрати неминучі.
До чого це я все? Тогоріч моя Україна зустрілася з вибором: або повернути в фатальну "вилку", або рухатись прямою важкою наміченою дорогою. Оскільки #козойоби нічого не знають про роздоріжжя, а більше турбуються про вміст свого шлунку, вибір було зроблено у бік посипаної манною "вилки". Чому у нас право голосу мають #козойоби — це інша важлива тема.
Тож ми невпинно рухаємося до наступного роздоріжжя будь-який вибір на якому не принесе нічого доброго. Один із них, "не розхитувати, бо путін нападе", призведе до поступового демонтажу держави, і ми знову заорбітимося з віковим монстром Московією. Думаю, це не потрібно доводити, бо процеси вже набрали очевидних, навіть для сліпих "шлунків", масштабів. Другий шлях — почати швидкі зміни влади Майданом. Але для цього випадку на наших кордонах вже стоять танки з уже прогрітими двигунами. Третього шляху на цьому роздоріжжі немає! Може, й є, але ймовірність їхньої реалізації настільки фантастична, як падіння метеорита акурат на Московію і миттєве огненне очищення території “за поребриком”. Задавав питання деяким людям, що знають стан справ і реальні сценарії, про те, чи зможе Україна вистояти у такому військовому протистоянні. Відповідь була песимістично ствердна.
А як думаєте ви? Які сценарії буде розіграно найближчі рік-два? Те, що ми як країна і як нація втратимо — це вже навіть не питання, це факт, який спостерігаємо щодня. Питання лиш в порядку тих втрат, як у виміру крові, часу, економіки, історичної репутації, скалічених людських життів та невиправно зіпсованих поколінь.
