Прокуратор здригнувся, залишив ремінь сандалі, який ніяк не застібався.
— Але ви, напевно, знаєте, що він убитий?
На це прокуратор отримав суху відповідь:
— Я, прокураторе, п'ятнадцять років на роботі в Іудеї.
Я почав службу при Валерії Грате.
Мені не обов'язково бачити мертве тiло для того, щоб сказати, що людина убита, й ось я вам доводжу до вiдома, що той, кого іменували Іуда з міста Кириафа, кілька годин тому був зарізаний.
 — Пробачте мені, Афранiю, — відповів Пилат, — я ще не прокинувся як слід, тому і сказав так. Я погано сплю,  — прокуратор посміхнувся, — й увесь час бачу уві сні місячний промінь. Так смішно, лишень уявiть. Нібито я гуляю по цьому променi.
 Отже, я хотів би дiзнатись ваші припущення щодо цієї справи. Де ви збираєтеся його шукати? Сідайте, начальнику таємної служби.
Афранiй вклонився, підсунув крісло ближче до ліжка і сів, брязнувши мечем.
