— Додому, на пільгу.
— Чому ж ти тут сидиш?
— Та так... прихворів... Нема сил їхати.
— Що ж в тебе болить?
— Весь болію.
— Гм... от напасть!  У людей свято, а ти хворієш! Та ти б у село або на постійне їхав, а чого так сидіти!
Козак підняв голову і обвів втомленими хворими очима Максима, його дружину, коня.
— Ви оце із церкви? — спитав він.
— Із церкви.
— А мене свято в дорозі застало. Не привів бог доїхати. Зараз би сісти та їхати, а сил нема... Ви би, православні, дали мені, проїзжому, свяченої пасочки [71], розговіться!
— Пасочки?  — спитав Торчаков. — Воно можна, нічого... Постій, зараз...
Максим швидко пошарив у себе в карманах, поглянув на дружину і сказав:
— Нема в мене ножика, відрізати нема чим. А ламати-то — не рука, всю паску зіпсуєш. От задача! Пошукай-но, чи нема в тебе ножика?
