"Я цього не знаю". "Але міг би знати", — зауважив добродій. ”Це не моя справа, — відповів Скрудж. — Людині достатньо розумітися на своїх справах, а не втручатися у справи інших. Своїми й зайнятий постійно. На все вам добре, панове!“ Чітко бачачи, що переконувати його далі не має жодного сенсу, добродії відступилися. Скрудж повернувся до своїх занять із ліпшою про себе думкою та в значно легковажнішому гуморі, ніж він бував зазвичай. Тим часом імла та темрява стали такими густими, що люди забігали зі смолоскипами, виставляючи їх перед запряженими кіньми, вказуючи їм шлях. Старовинна дзвіниця, чий пошарпаний старий дзвін завше дурнувато витріщався на Скруджа зі свого готичного вікна, стала невидимою і відбивала години та чверті серед хмар, розходячись тремтінням так, наче зуби його скреготали в його замерзлій голові.
