— Дашенько!
— А? Що? — швидко заговорив жіночий голос. — Це ви, Петре Петровичу? Вже повернулися? Ну, що? Як назвали дівчинку? Хто був кумою?
— Кумою була Наталія Андріївна Великосвєтська, а кумом — Павло Іванович Бєссоніцин... Я...я, Дашенько, здається, вмираю. А новонароджену назвали Олімпіадою на честь їхньої благочинниці... Я...я, Дашенько, випив гасу...
— Ще чого! Невже там подавали гас?
— Зізнаюся, я хотів, не питаючи вас, горілки випити, і...і бог покарав: з необережності я у пітьмі гасу випив... Що мені робити?

Дашенька, почувши, що без її дозволу відкривали шафу, пожвавилась... Вона швидко запалила свічку, зістрибнула з ліжка та і в одній сорочці, веснянкувата, кістлява, у папільйотках, пошльопала босими ногами до шафи.

— Хто ж це вам дозволив? — запитала воно суворо, оглядаючи наповнення шафи. — Невже горілка для вас поставлена?
— Я...я, Дашенько, пив не горілку, а гас... — пробурмотів Стрижин, витираючи холодний піт.
