Вона побачила майстра, який лежав, здригнулася і прошепотіла:
— Цього я не очікувала... Вбивця!
— Та ні, ні — відповів Азазелло, — зараз він встане. Ох, навіщо ви так нервуєте!
Маргарита повірила йому одразу —на стільки переконливим був голос рудого демона. Маргарита різко встала, сильна і жива, і допомогла напоїти лежачого вином. Відкривши очі, він подивився похмуро і з ненавистю повторив своє останнє слово:
— Отруйник....
— Ах! Образа — це звичайна винагорода за хорошу роботу, — відповів Азазелло, — невже ви сліпий? Але  прозрійте ж швидше.
Тут майстер піднявся, подивився поглядом, живим і світлим, і спитав:
— Що ж означає це нове?
— Воно означає, — відповів Азазелло, — що вам час. Уже гримить гроза, ви чуєте? Темніє. Кони риють землю, дрижить маленький садок. Прощайтеся з підвалом, прощайтеся швидше.
— А, розумію, — сказав майстер, озираючись, — ви нас убили, ми мертві. Ах, як це розумно! Як це вчасно! Тепер я зрозумів усе.
