І Варенуха почав розповідати подробиці. Як тільки він з'явився туди, куди був відправив фіндиректор, його одразу ж прийняли та вислухали найуважним образом. Ніхто, звісно ж, і думки не допустив про те, що Стьопа може бути в Ялті. Всі зараз же погодилися з допущенням Варенухи, що Лиходієв, звісно, у пушкінській "Ялті".

— Де ж він зараз? — перебив адміністратора схвильований фіндиректор.

— Ну де ж йому бути, — відповів, криво ухмильнувшись, адміністратор, — натурально, у витверезнику.

— Ну, ну! Ай, дякую!

А Варенуха продовжував свою розповідь. І що більше він казав, то яскравіше фіндиректором розвертався довший ланцюжок Лиходієвських хамств та неподобств, і всіляка наступна ланка в цьому ланцюжці була гірша за попередню. Чого вартувала хоча б п'яні пляска в обіймах із телеграфістом на лужайці попереду пушкінського телеграфа під звуки якоїсь з святошатающихся гармонік! Гонка за якимись граджанками, які кричать від жаху! Спроба побитися з поваром у самій "Ялті"! Розкидування зеленої цибулі по підлозі тої ж "Ялти". Розбиття вісьмох пляшок білого сухого "Ай-Даниля!. Несправність лічильника у водія таксі, який не захотів подати авто Стьопі. Погроза арештувати гражданів, які намагалися зупинити паскудства Стьопи. То ж темний жах.
