—– Як ви смієте говорити мені це? —–спитав тихо Абогін, і його лице знову застрибало і на цей раз вже ясно від гніву.
— Ні, як ви, знаючи, що в мене горе, сміли привезти мене сюди вислуховувати пошлості? —крикнув доктор і знов грюкнув кулаком по столі. —Хто вам надав право так знущатися над чужим горем?
— Ви з глузду з'їхали! — крикнув Абогін. —Не великодушно! Я сам глибоко нещасний та... та...
— Нещасний, — презирливо посміхнувся доктор. — Не чіпайте цього слова, воно вас не стосується. Вар'яти, які не знаходять грошей під вексель, теж називають себе нещасними. Каплун, якого тисне зайвий жир, також нещасний. Ниці люди!
— Милостивий государю, ви забуваєте! — звизкнув Абогін. - За такі слова... б'ють! Тямите?
Абогін поспішно поліз у бокову кишеню, висмикнув звідти гаманця і, діставши два папірці, жбурнув їх на стіл.
