Історик української суспільно-політичної думки Іван Лисяк-Рудницький є автором праць з історії, що відкривали Україну Європі та світу. Написання нової синтези української історії, яка б узагальнювала творчий доробок ученого за майже сорок років наукової діяльності — саме таким був один із найзахопливіших проєктів І. Лисяка-Рудницького, якому, на жаль, не довелось здійснитися. Раптова смерть дослідника перекрила всі творчі задуми. Проте сьогодні ми маємо чудову наукову працю — двотомне видання “Історичних есе” Івана Лисяка-Рудницького, в яких зібрані розсіяні у багатьох публіцистичних й наукових виданнях статті, що дозволяють нам відтворити погляди дослідника на ключові моменти українського історичного процесу. Книга включає в себе як оригінальні україномовні тексти, так і переклади англомовних статей.
 Одна із тем, яка зацікавлює науковця, — доля України в новітній історії, передусім аналіз визначальних тенденцій її політичних змін у контексті сучасного світового процесу та політичного прогнозування. Саме у статті “Роля України в новітній історії” І. Лисяк-Рудницький намагається розкрити цю тему.
 Коли читаєш цю наукову працю, особливо приваблює наповненість достатньою кількістю влучних цитат, особливо в останній частині статті. А загалом працю розділено на 4 розділи: постановка проблеми, методологічні прийоми, регіональні різновиди та відповідь. Дослідник працює у логічній послідовності — від висвітлення питання до способів його вирішення.
 У частині “Постановка проблеми” Іван Лисяк-Рудницький насамперед пояснює поняття “історичних” та “неісторичних” націй й розповідає про приналежність України до синтезу двох типів. Ну й, звісно, у даному розділі йде мова про центральну проблему в новітній українській історії — постання нації, перетворення етнічномовної спільноти на самосвідому політичну й культурну спільноту. Соціально-економічний розвиток та еволюція суспільної думки українців у дореволюційний період — саме такими є методологічні прийоми Лисяка-Рудницького, який вважає, що виникнення української нації — це наслідок взаємодії соціальних сил та ідей. Далі автор говорить про регіональні різновиди національного руху дореволюційної України, яка не посідала територіальної єдності. “Відповідь” — відпис на неправильне сприйняття точки зору історика професором Адамсом й наведення ключових аргументів щодо політичної значущості України як політичної одиниці, перед 1917 роком. Саме у цій частині присутні цитати допитливих спостерігачів того часу, що зуміли правильно оцінити значення української проблеми (наприклад, цитати німецького мандрівника Йоганна Георга Коля чи австрійського консула Едварда Седлячека).
 Загалом, я вважаю, що “Роля України в новітній історії” є потрібною як для українців, так і для закордонних читачів, аби відкрити для себе значення нашої держави й потрібно віддати належне Івану Лисяку-Рудницькому, який, обмежившись у статті лише передреволюційною добою, зміг доступно й вдало розкрити це важливе питання.
