Чоловік у дверях чиркнув сірником і запалив сигару. Світло вихопило з пітьми бліде обличчя із квадратною щелепою, з пристрасними очима та маленьким білим шрамом поруч із правою бровою. Його заколка для краватки була з великим діамантом, дивно припасованим.

«Двадцять років тому в цю ніч, — сказав чоловік, — я вечеряв тут у "Великому Джо", що належав Брейді, разом із Джиммі Веллсом, моїм найкращим приятелем і найкращим хлопцем у світі. Ми з ним виросли тут, у Нью-Йорку, просто, як два брати, разом. Мені було вісімнадцять, а Джиммі — двадцять. Наступного ранку я мав рушати на Захід у пошуках кращої долі. Ви б нізащо не витягли Джиммі з Нью-Йорка, він думав, що це — єдине гідне місце на Землі. Ну що ж, ми домовилися тієї ночі, що ми знову зустрінемося тут рівно за двадцять років з тієї дати та часу, незалежно від того, в якому ми будемо стані чи яку відстань нам доведеться подолати. Ми вважали, що за двадцять років кожен із нас мав би здобути гідне життя та заробити свої статки, якими б вони не були».
