— Так... Ну, йди.
Програвши два рублі, Фінкс згадує про гімназію і жахається
— Батечки, це вже третя година! — вигукує він. — Одначе, довгенько ж я у вас засидівся. Прощавайте, побіжу!
— Пообідайте вже у мене, тоді йдіть, — говорить Ляшкевський. — Встигнете.
Фінкс лишається, але з умовою, що обід триватиме не довше за десять хвилин. Та пообідавши, він хвилин п'ять сидить на дивані і думає про стіну, що тріснула, потім рішуче кладе голову на подушку та заповнює кімнату пронизливим носовим свистом. Поки він спить, Ляшкевський, що не визнає обіднього сну, сидить біля віконця, дивиться на сплячого міщанина і бурчить:
- У, пся крев! І як оце ти не здохнеш від ліні! Ні праці, ні моральних чи розумових інтересів, а одні лиш рослинні процеси... Гидота! Тьфу!
О шостій прокидається Фінкс.
— Пізно вже в гімназію, — говорить він та потягується. —Доведеться завтра сходити, а тепер... чи не відігратися? Нумо ще одну партію...
