Рецензія на роман “Танго смерті” Юрія Винничука
На даний момент для мене роман “Танго смерті” Юрія Винничука — найкращий український твір серед тих, що я читала. Він захопив мене майстерним розвитком сюжету, щирими та відданими один одному героями, трагічністю подій Другої світової війни, які у творі описані надзвичайно детально.
Найперше, що слід зазначити, — роман містить елементи сентименталізму і не уникає описів романтичних ситуацій, але разом із тим зображує жахливі картини Другої світової. Сюжет таким чином витримує контраст між горем і щастям. Спочатку бачимо безтурботність дитинства, юнацьке кохання, традиції різних культур, які хоч і не переплітаються, але існують в одному світі в гармонії. Потім картинка різко змінюється, і герої опиняються в оточенні нелюдів і безглуздих жертв заради чиєїсь “правильної” ідеології. Але в кінці герої отримують шанс зустрітися у час відносного миру, де немає якоїсь сили, яка б їх знову несправедливо розлучила; і все повертається на свої місця: читач знову насолоджується поетичністю та мрійливістю світу, створеного книгою.
Увесь роман наповнений маленькими підказками щодо того, що повинно статися у розв’язці. Звичайно, автор і не намагався їх приховати чи якось мудро завуалювати, тому не здогадатися, як закінчиться роман, напевно, можна, тільки якщо читати кожен другий абзац. Можливо, для когось така кількість очевидного “форшадування” (англ. foreshadowing) зіпсувала би твір, але, на мій погляд, це створює ефект градації, який робить напруження читача все більшим і більшим, щоб у кінці винагородити його омріяною щасливою розв’язкою для героїв.
Єдине, що здалося мені зовсім трішки невдалим — це емоційний вплив, який мала на мене кінцівка. Через нескінченну кількість “форшадувальних” моментів, мої уявлення про фінал були дещо ідеалізованими і відверто завищеними. Я очікувала, що остання сцена сягне надзвичайного напруження і, відповідно, викличе в мене набагато потужніші емоції, ніж викликала насправді. Замість цього, усе було досить спокійно і не вимагало від читача бурхливої реакції. Але тут, напевно, справа у мені, бо я все-таки більше люблю історії, які не мають щасливого фіналу; вони створюють неприємне відчуття трагічної безвихідності, яке разом із тим за ступенем насолоди не можна зрівняти навіть із найщасливішою розв’язкою із тих, що існують. Коли-небудь я зможу це пояснити. Як тільки зрозумію, як працює катарсис.
Окрім усього вже перерахованого, роман має ще одну ознаку, яка, на мій погляд, складає найціннішою. У романі безліч таких моментів, які під час прочитання викликають шторм незабутніх емоцій, під шкірою раптом з’являється рій велетенських мурашок, і вони всі дружно зачинають свою стрімку подорож від твого тулуба і до самої голови; мимовільно очі починають наливатися слізьми, чи то від трагічності, чи то від страху перед усвідомленою картиною, яка не хоче зникати зі свідомості, незважаючи на те, що від того моменту ти перегорнув уже сторінок  із десять. Після цього такі моменти надовго застигають у пам’яті, і ненароком згадавши один із них посеред буденності, серце наповнює приємний смуток, або ж зринає пам’ять про той жах, що опанував тебе під час опису трупів, які залишили за собою більшовики.
Твір починає свою гру з емоціями читача вже з перших рядків. Ми не зовсім розуміємо, що відбувається, або хто ці люди, але комбінація зорових і слухових образів — гавкіт псів, скрипіння снігу під підошвами, шепіт молодих хлопців у молитвах, вогонь, що повільно згасає, в’язка гранат, проникливе звучання скрипки — досягає потрібної мети: у свідомості читача зароджується тривога й усвідомлення трагедії ситуації.
 Роман не дозволяє читачеві довго перепочивати від емоційного навантаження, адже постійно підкидає харч для душі. У пам’яті відіб’ється ще не один момент, наприклад, той самий потяг-привид, що вночі таємничо шугає вулицями Львова, а найбільше враження справляє “силует чоловіка, який однією рукою тримав скрипку і водив по ній смичком, затиснутим у зубах”.
Можу з упевненістю сказати, що “Танго смерті” — один із найкращих творів не тільки сучасної, а й узагалі української літератури; він і порушує важливі проблеми, і створює незабутні образи, а сюжет роману здатний розчулити будь-чиє серце.
