— Бобе, це ти? — невпевнено запитав він.
 — Це ти, Джиммі Велс? — крикнув чоловік біля дверей.
—Клянусь серцем, — вигукнув прибулець, хапаючи обидві чужі руки з своїми. — Це Боб, безсумнівно. Я думав, що знайду тебе тут, якщо ти ще існуєш. Ну, ну, ну! —двадцять років це довгий відрізок часу. Старий пропащий, Боб. Я хотів, щоб ми востаннє, ще раз тут пообідали. Як Захід ставився до тебе, старий?
 — Байстрюк, він дав мені все, що я в нього просив. Ти сильно змінився, Джиммі. Я ніколи не думав, що ти висотою два чи три дюйми.
— О, я підріс трошки після двадцяти.
— Справи йдуть добре у Нью Йорку, Джиммі?
