— Ну, як? Що? — запитав генерал, моргаючи червоними очима. — Є хворі?
Отримавши відповіді, генерал, маленький і худий, пожував, подумав і сказав, звертаючись до одного із офіцерів:
— У вас корінний їздовий третього знаряддя зняв наколінник і повісив його, каналья, на передок. Покарайте його
 Він підняв очі на Рябовича і продовжував:
—А у вас, здається, нашильники занадто довгі...
Зробивши ще декілька нудних зауважень, генерал подивився на Добитко і посміхнувся.
— А у вас, поручнику Лобитко, сьогодні дуже сумний вигляд, — сказав він. — За Лопуховою сумуєте? А? Панове, він за Лопуховою сумує!
Лопухова була дуже повна і дуже висока дама, якій було давно за сорок. Генерал мав пристрасть до крупних осіб, якого вони б віку не були, підозрюючи в цій пристрасті і своїх офіцерів. Офіцери поважно посміхались. Бригадний, задоволений тим, що сказав щось дуже смішне і ядовите, сильно засміявся, торкнувшись кучерської спини і зробив під козирок. Коляска покотилася далі.
