Замикав похід кульгавий іноземець маленького зросту з кривим оком, без піджака, у білому фрачному жилеті та з краваткою. Вся ця компанія повз Ганночку пішла донизу. Тут щось стукнуло на майданчику. Почувши, що кроки притихають, Ганночка, як змія, висковзнула з-за дверей, бідон поставила до стіни, впала животом на майданчик і стала шарити. У руках в неї виявилася серветочка з чимось тяжким. Очі в Ганночки вилізли на лоба, коли вона розвернула пакуночок. Ганночка до самих очей підносила дорогоцінність, і очі горіли вовчим вогнем. У голові Ганночки зробилася хурделиця: "Знати нічого не знаю! Бачити нічого не бачу!... До племінника? Чи розпилити її на шматочки... Камінчики то можна і виковиряти... І по одному камінчику: один на Петрівку, інший на Смоленський.. І — знати нічого не знаю, бачити нічого не бачу!"
