І Євгену Петровичу видавалось дивним і смішним, що він, досвідчений правознавець, який пів життя вправлявся в різноманітних припиненнях, застереженнях та карах, рішуче знітився і не знав, що сказати хлопчику.

— Послухай, дай чесне слово, що ти більше не будеш палити, – сказав він.

– Че-есне слово! – заспівав Сергійко, сильно здавлюючи олівець та нагинаючись до малюнка. – Че-есне слово! От! От!

"А чи знає він, що означає чесне слово? – спитав себе Биковський. – Ні, поганий з мене наставник! Якщо б хтось із педагогів чи з наших суддівських заглянув зараз мені в голову, то назвав би мене ганчіркою, і, мабуть, запідозрив у надмірному мудруванні... Але ж у школі та в суді всі ці канальські питання вирішуються значно  простіше, ніж удома; тут маєш справу з людьми, яких шалено любиш, а любов вимоглива й ускладнює питання. Якби цей хлопчисько був не сином, а моїм учнем чи підсудним, я не лякався б так і мої думки не розбігались би!.."
