Після того, як Майстер допив другу склянку, його очі зробилися живими та усвідомленими.
— От це вже інша справа, — -сказав Воланд, примружуючись, — тепер поговоримо. Хто ви такий?
— Я тепер ніхто, — відповів Майстер, і посмішка викривила його рота.
— Звідки ви щойно?
— З будинку скорботи. Я — психічно хворий, — відповів прибулець.
Цих слів Маргарита не витримала і знову заплакала. Згодом вона протерла очі і вскрикнула:
— Жахливі слова! Жахливі слова! Він Майстер, мессіре, я вас попереджаю про це. Вилікуйте його, він вартий того.
— Ви знаєте, з ким зараз спілкуєтеся, — спитав у прибулого Воланд, — у кого ви знаходитеся?
— Знаю, —відповів Майстер, —моїм сусідом у божевільні був цей хлопчик, Іван Безхатній. Він розповів мені за вас.
— А як же, а як же, — озвався Воланд, — я мав задоволення зустрітися з цим молодиком на Патріархових ставках. Він ледь мене самого не звів із розуму, доводячи, що мене немає! Але Ви ж вірите, що це дійсно я?
