Театр. Декорації. Актори. Вони лише грають свої ролі, кажуть завчені репліки. Ніхто не очікує від них щирості. Схожими є й громадяни схованого в скелях американського  — Догвілля. П’ятнадцять дорослих і семеро дітей живуть у замкненому соціумі й усі мають незначні недоліки. Серед них є хлопець Том, який гостро критикує ситуацію в місті й регулярно проводить зустрічі з метою морального піднесення Догвілля. Він звинувачує жителів в ізольованості та егоцентричному існуванні.

Одного разу Том хотів проілюструвати нездатність народу сприймати подарунки долі. Але, на жаль, йому не вистачало достатньо яскравого прикладу. Аж раптом у місті з’являється вона —Грейс.

Суспільство. Місто. Людина. Остання рятується від жорстокого і нестерпного світу й знаходить новий, який згодом виявляється абсолютно таким самим.

Ім'я Грейс спочатку здається нам влучним і абсолютно логічним, оскільки з англійської слово “grace” перекладається як "благодать”, “добродійство”. Проте невдовзі ми зрозуміємо усю іронічність її імені. Та зараз, після двох тижнів проведених у Догвіллі, Грейс від нього у захваті. Дівчина полюбила всіх людей цього містечка й навіть тих, що сприймали її агресивно, ставилися зневажливо. Вона довірилась місту, а те, в свою чергу, щедро їй віддячило, подарувавши друзів. Принаймні так довгий час вважала сама Грейс.

Але народ насправді виявився аморальним. Зі зміною статусу Грейс зі "Зникла безвісти" на "Обережно, небезпечна", жителі без вагань змінюють свій сценарій й посилюють тиск на дівчину. Хоча громадяни міста добре знають, що головна героїня не скоїла злочинів, у яких її звинувачують, вони вважають, що тепер мають повне право просити Грейс працювати в два рази більше. Вони були добрими до Грейс лише до тих пір, доки не зрозуміли, яку силу мають над дівчиною.

Ніцше говорить, що життя було б легшим, якби ми не соромилися жорстокості. Проте Грейс боїться проявити безсердечність. Незважаючи на те, що жителі Догвілля постійно завдають їй шкоди, вона пробачає всім своїм кривдникам, незалежно від того, наскільки жорстокими були їхні дії. Самі ж жителі завжди пояснюють свої вчинки певною необхідністю. Таким чином, режисер ставить глядачеві питання, чи можна вважати логічні дії нормальними? Чи існує зло заради блага?

 Супроводжується усе це парадоксом обіцянок. Том обіцяє звільнити Грейс, але ніколи не дотримується своїх слів. Бен обіцяє відвести Грейс з міста, але зраджує її. Він приймає плату, але все ж повертає її назад до Догвілля. Згодом таке відношення призводить до повного абсурду — Грейс регулярно зґвалтовують і використовують як рабиню. Звичайно ж, мораль героїні не витримує такого тиску. Вона програє.

Цікавим моментом є її зустріч з батьком. Адже саме з його появою перед нами постає справжня Грейс, та, яка жила глибоко всередині і нарешті була звільнена. Що ж цим хотів сказати режисер? На мою думку, тут порушується проблема виховання і впливу батьків на підсвідомість людини. Трієр підтримує тезу про те, що всі проблеми походять саме з дитинства. І будь-які спроби здійснити втечу від батьківського впливу, який знаходитья занадто глибоко в нашій психіці, приречені на невдачу. Адже ти не можеш втекти від самого себе. Відірвати ту частинку своєї особистості, яка лежить у самій її основі. Все, що залишається робити в такій ситуації — зрозуміти себе й сприйняти внутрішню реальність такою, якою вона є насправді. Після довгих спроб боротьби з власним “я”, Грейс більше не в змозі стримувати жорстокість і зарозумілість, що були в ній виховані. Батько каже, що справедливість можлива лише в руках того, хто має владу. “І коли я отримаю цю владу, про яку ти говориш?” — запитує Грейс. “Зараз”, — відповідає батько, і Догвілль разом з усіма його жителями знищують. Грейс здійснила свою помсту.

Особливістю фільму є не лише перенесення всього міста на сцену, а й практично повна відсутність на ній будь-яких декорацій. На підлозі крейдою позначені умовні стіни, кордони, кущі і навіть собака. Виникають питання “чому”, “з якою метою”? Я вважаю, режисер хотів прибрати все зайве, матеріальне, щоб зосередити увагу глядача на дійсно важливому й духовному. Він певним чином знімає з людей зовнішню оболонку й залишає їх сам на сам з їхнім власним внутрішнім світом.

Та все ж таки головне питання, яке ставить перед глядачем Ларс фон Трієр, особливо чітко прослідковується в кінці: милосердя чи справедливість? Відповідь режисера однозначна: справедливість. Милосердя ж він пов'язує з гордістю, зарозумілістю. Адже під прикриттям "співчуття" інші люди втрачають можливість проаналізувати наслідки своїх вчинків. Таким чином, через відсутність моральних змін, у суспільстві виникає замкнене коло з дій та прощення.

Отже, фільм спершу утримує тебе своєю незвичайністю, а потім не відпускає сказаною правдою. Проте “Догвілль” не суто про негатив. Так, персонажі жорстокі, і Грейс врешті-решт теж поступається жорстокості. Але є обставини, які ми здатні змінити. Які ми повинні змінювати. Адже це єдиний спосіб покращення світ й запобігання його повному знищенню. Приклад Грейс, яка виросла в родині гангстерів, бачила вбивства, зазнала насилля, проте, яка усе рівно намагається боротися, надихає. Вона продовжує вірити в людську доброту. Так чому ж тоді не маємо ми?
