Мандрувати Україною
Незручно, довго, втомливо, нема інфрастуктури (скільки ще виправдань та пояснень ви чули), але неймовірно красиво. Щоразу я ставлю собі питання, чому ми так недовикористовуємо наш туристичний потенціал з одного боку, але чому як туристи їздимо в одні і ті самі затерті місця, не шукаємо нового досвіду, не стараємося більше дізнатися про свою ж країну.
Видається, в Україні взагалі нема культури туризму як такого (не лише внутрішнього, а як способу пошуку нового досвіду будь-де) — якщо Карпати — то Буковель і шашлики на подвір’ї, на море — обов’язково Туреччина, 5 зірок, 5000 відвідувачів готелю, можна навіть 5 років підряд, якщо ресторани — то такі, щоб чек був із впізнаваною назвою і дуже зрозумілою їжею. Нещодавно слухала історію від кухаря одного з найзатишніших будиночків у Карпатах, із неймовірно смачною кухнею: гості зі Східної України вимагали дорадо, ну бо як ж його нема на схилах Карпат. Я дотримуюся думки, що кожен має відпочивати як йому приємно, але чому б не вийти інколи за межі стандартного досвіду, а раптом ж сподобається?
І ще одна пляма на нашому туристичному секторі — це відсутність поваги до всіх тих працівників сфери туризму, які не є рабським обслуговуючим персоналом, як думають деякі відпочивальники; історії «я ж тут гроші заплатив» та «бавте мене» повсюдні. Я це списую на рускую" культуру, яка просочилася і в наші мізки.
Звісно, все впирається здебільшого в погані дороги, і в неідеальний сервіс, і брак пропозиції (де знайти, наприклад, затишний будиночок на Волині), але навіть на тій ж Волині є чудові місця для наметування, є прекрасні веломаршрути та місця, де можна походити на канойках, є незвідані маршрути Карпат і заворожливі краєвиди Подільських Товтр, є виноробні та устричні ферми півдня. Зрештою, є мільйони прекрасних місць і за кордоном, за межами стандартного набору «руссо турісто». І якщо не робити цього самому, не показувати іншого досвіду дітям, то шукай не шукай «туристичні магніти», а ми нічого не змінимо і через 20 років.
Більш як 15 років тому я вперше побачила Дністровський каньйон, батьки потягли нас в якесь задуп‘я в Кельменецькому районі Чернівецької області, про туристів тут і не чули. Але ці вигини Дністра я досі пам’ятаю, кручі, ряди шовковиці і персикові сади. Україна прекрасна, ти її проклинаєш на всіх 26 км дороги, яку їдеш рівно годину, але навіть цей факт не зупинить тебе із завмиранням серця насолоджуватися тією красою.
