– Оу, вітаю! – каже Полінка, підходячи до нього — Бачите, я знову до вас... Дайте мені якогось аграманту.
– Власне, навіщо вам?
– Для ліфчика, для спинки, одним словом, на весь гарнітурчик.
– Хвильку.
Микола Тимофійович складає поперед Полінкою декілька сортів аграманту; вона ліниво перебирає та починає торгуватися.
–Зжальтеся, рубль, то майже задарма! – переконує приказник, посміхаючись.– Це аграмант французький, восьмигранний...Між іншим, у нас є звичайний ваговий... Той 45 копійок аршин, це вже іншої якості! Вибачайте-с!
– Мені ще потрібен скляний бік з аграмантовими ґудзиками, – каже Полінка, нахиляючись над аграмантом, і чомусь зітхаючи. – а чи не знайдеться у вас під цей колір скляної бонбошки?
– Звісно-с.
Полінка ще нижче нахиляється до прилавка і тихо запитує: – А навіщо це ви, Миколо Тимофійовичу, у четвер пішли та рано?
