Тарп (неправильно називають "тент", англ. tent — це намет) викликає багато сумнівів у людей, які звикли до наметів і ніколи ним не користувалися.
А де ж захист від вітру? Немає підлоги? А не холодно, адже в намета є стінки? (так, у пів міліметра товщиною, та навіть подвійні...) А змії не залазять?
Насправді тарп дуже універсальний і його можна поставити у тій конфігурації, яка добре підходить до погоди за бортом і захистить від будь-якої негоди не гірше за намет —чи то сильний дощ, сильний вітер, сніг... Будуть і стіни з усіх сторін, і підлога, і психологічний спокій від цього.
Хоча зараз тапр став популярним і серед туристів — зазвичай це туристи-легкоходи, які його люблять за... легку вагу. Хоча вони використовують спрощений варіант тарпа, який не напнеш усіма способами.

Коли в мене питають, наприклад, у Карпатах: "У тебе є намет з собою?", я відповідаю: "Немає"... Через здивавані очі співрозмовника змушений пояснювати: "В мене є тарп". А потім ще пояснюю, що це таке...

На останніх 3 фото (не мої) якраз такі конфігурації для найбільшого захисту.
А на інших — конфігурації, якими я користувався. На всіх фото (крім двох, де я використовував пончо і підстилку разом) один і той самий тарп (Snugpak All Weather Shelter), який у мене вже років 3-4.

В ютубі є хороший ролик із 5 конфігураціями тарпа для найбільшого захисту від негоди.

А змії — не дурні істоти й залазити туди, де стільки незвичних, насторожливих запахів, навряд чи будуть. Скільки бачив роликів на ютубі і постів у Фб — про випадки укусів змій у тарпі не знаю.
Хто все ж таки боїться, може в теплу пору року використовувати гамак або ж намет. Ну, а проти комарів є москітні сітки —в мене вбудована у спальник. У горах, до речі, комарів мало, їм високогір'я й мінлива погода не подобається.

Загалом рекомендую спробувати, якщо ще вагаєтеся. Але тарпом потрібно навчитися користуватися, вивчити різні конфігурації для різної погоди. Це не намет. Але в цьому і є найбільша його перевага — з ним таборувати набагато цікавіше! Намет — це нудно, так само як розводити багаття запальничкою.

Нова партія іван-чаю з Карпат готова до смакування.

Заготовлення іван-чаю — це давня традиція і цілий процес із багатьма кроками.

Коли я вивчав його, для мене було відкриттям, що під час ферментування іван-чай рекомендують залишити на сонці, а не в тіні — це щоб запобігти появі плісняви. Зазвичай трави сушать у тіні, тому що сонце руйнує їхні властивості й речовини. Я цього не зробив, і частина листя зіпсувалася.

Є хороше відео на англ. від Кліфа Серантайна з кроками.

Він також дуже добре пояснює, як відрізнити іван-чай, адже інколи, коли рослина молода і ще немає цвіту, відрізнити її від інших схожих на неї важко, якщо не знаєш характерних ознак. Після цього відео я вже не сплутаю іван-чай з іншою схожою рослиною.

Він робить чай так:

1. Заготовлене зелене листя іван-чаю має трохи зів'янути — розкласти в тіні на 2-3 години.

2. Згорнути в ковалики й розтерти між долонями — відео.

3. Скласти в скляні банки, промити водою і залишити на сонці на 3-4 дні.

4. Дістати з банок, порізати на зручні шматки.

5. Сушити в тіні.

Якщо хто знає якісь інші, наші традиційні способи, то буде цікаво взнати!

Попереджає також, що в пластиковій тарі не можна ферментувати — в них на Алясці були смертельні випадки, пов'язані з цим.

Цікаво, що:

Іван-чай — це народна назва, наукова назва: зніт вузьколистий. Інші назви: кипрій, дикий льон, верба-трава (тому що схоже на листя верби)...

Одним із перших захоплює територію (вид-піонер), як-от після згарищ — звідси й походить його англійська назва fireweed і російські назви — огненная трава, пожарник.

Усі частини рослини їстівні.

Листя можна додавати до салату, супу. Корінь можна їсти як овоч, щоб він не був гіркий, його збирали до цвітіння. А також із кореня виготовляють борошно, яке додається до зернового борошна. На Кавказі з коріння, крім борошна, роблять алкогольний напій... Північноамериканські індіанці й племена Сибіру збирали молоді пагони і їли сирими.

Середню частину стеблин також можна їсти сирою.

З волокон стебел можна плести мотузки (!) — саме тому "дикий льон".

А пухом, що знаходиться в стручках рослини, раніше набивали подушки й матраци, робили вату. А також, як із шовку, пряли хустки.

Стільки всього радять досвідчені бушкрафтери й "виживальщики", стільки порад про те, як не дати дуба в скрутну хвилину в диких умовах, стільки лайфхаків й крутого спорядження...

Але рідко коли почуєш головне, що тобі врятує життя, — готовність твого організму й духу. Не лише сильні, натреновані м'язи, а й стійкий імунітет, психологічна стійкість, твої знання й вміння — ось ключ до безтурботного життя в природі чи то виживання.

Складники тут прості, на перший погляд, нічого нового: здоровий спосіб життя, екологія, дорогі тобі люди й справи, життя в гармонії з усім живим. Але проблема в тому, що в наш час неправдивої, перекрученої інформації й зомбування нею для різних людей ці складники означають різні речі...

Для мене:
здоровий спосіб життя — це фізичний рух, часті прогулянки на природу із якомога більшим фізичним навантаженням (тобто кемпінг чи сидіння біля багаття не підходить, спортзали теж, а от багатоденні походи й практикування бушкрафту, йога — так); здорове харчування, тобто відмова від певних сучасних продуктів, яких не було в наших стрункіших предків, їжі тваринного походження, наскільки це можливо;
Екологія — це чисте довкілля й турбота про нього/природу; але й виключення шкідливих речей зі свого життя, зменшення їхнього впливу на свій організм, наскільки це можливо сьогодні (наприклад, відмова від побутової хімії, кабельний Інтернет замість WiFi, вимкнення мобільного телефону, коли це можливо, життя за містом);
дорогі тобі люди й справи — тут усе зрозуміло, це, головно, для психологічної й психічної рівноваги;
життя в гармонії з усім живим — це, напевне, моя персональна філософія — хтось назве це кармою, я називаю це просто здоровим глуздом. Жити в дисгармонії з Життям на планеті, самою Природою — це різати гілку, на якій ти зручно вмостився))

На фото:
Ека пада каундініасана на морському узбережжі
Бакота — до речі, печери й гроти Бакотського монастиря колись викопали печерні люди, використовуючи шматки кременя, якого там багато; монахи їх розширили і в них оселилися тільки згодом
Гриби в Панівецькому лісі біля Кам'янця
Печера Атлантида (мій 5 чи 6 спуск туди)
Бігання по вугіллю
Світанок на Чорному морі
Сучасні глиняні мазання

Розіграв ситуацію "турист на безлюдному острові". Щоб додати реалізму й спробувати голодування, нічого не їв з попереднього вечора до наступного. Пройшов 8-9 км + видобув вогонь.

Їжа

На морі знайти поїсти досить легко. Бачив очерет, мідій, крабів, напевне, можна їсти водорості, на зовсім скрутне становище — медуза, комахи, мертва чайка (вочевидь, вмерла лише минулої ночі).

Вода

Знайти прісну воду — ключ до життя. Є способи конденсації, збирання дощової води, отримання води з листя дерев... Але такими способами достатньо води не отримаєш — на спеці людині потрібно багато води.

Вогонь

Він — парадоксально — може бути джерелом прісної води. Знадобиться відповідна тара і трубочка, яку можна виготовити з гілочки чи очерету, соломи — ці рослини я знаходив на узбережжі Чорного моря. І ще, звісно, знадобиться вогонь. Тоді можна кип'ятити морську воду й збирати конденсат (десалінація).

Ресурси

Я хотів розкласти багаття за допомогою лише матеріалу, який знайду на узбережжі. Мотузка, гілки тополі, мушлі й камінці для притискання свердла, розтопка. Та ще свій ніж. Ніж є навіть у найлегковажнішого туриста. Також я міг використати шнурки як мотузку. Для притискання свердла знайшов чудову мушлю - декілька скам'янілих устриць у кластері. Добре працювали також 3 мушлі, складені разом (2 пекли у руку).

Бушкрафт-закладинка 23:

Захотів розібратися: яких жуків можна їсти, а яких ні?

Не те, щоб я планував ловити і їсти бідних жуків — бережімо природу й біорізноманіття. Але якщо я випадково задушу якогось жучка, тоді що ж — щоб продукти не пропадали —засмажу й з'їм.

Пам'ятаю, Сепп — німецький бушкрафтер — казав, що отруйного жука легко відрізнити: притисни пальцем на долоні — якщо з'явиться неприємний запах, значить, не їж його...

Але при цьому щитник, або жук-смердюк, відноситься до клопів і є їстівним попри неприємний запах.

Пошук в Інтернеті дав такі результати:

- більшість комах — їстівні

- тримайся подалі від комах із яскравим забарвленням (жовте, червоне) і сильним запахом

- дехто радить не чіпати волохатих комах і гусені та комах, які жалять; винятки: в Південній Америці їдять тарантулів без проблем, а бджоли, оси, джмелі, скорпіони — їстівні

- комах, які переносять хвороби, їсти не дуже розумно — комарі, кліщі

Отже, чорних мурах безпечно їсти (і їхні личинки, лялечки), а їхніх червоних і злих родичів — не варто.

Є декілька "правил приготування".

Жуків можна вживати як приготованими, так і сирими. Навіть отруйних жуків і жуків з неприємним запахом можна їсти після термообробки — токсичність та запах зникають, а смак покращується.

Тверді голову, крила, кінцівки варто видалити — крім того, що вони тверді, там можуть бути паразити й бактерії.

Навіть якщо жук їстівний, те, що він з'їв, може бути токсичним. Наприклад, якщо сарана харчувалася на полі, окропленому пестицидами.

Їсти дохлого жука не варто, якщо не знаєш, що його вбило.

Вся ця комахоїдна справа, до речі, має свою назву — ентомофагія.


"Несмук" — це псевдонім Джорджа Вашингтона Сірза, чи не найдавнішого авторитета бушкрафту, відомого нам з історії. Це знають усі, але чому саме Несмук?

У вступі до своєї збірки віршів "Forest Runes" Д.В.Сірз пояснює, звідки він узяв це ім'я.

Читаємо, що так звали одного індіанця з племені нарагасет (Narragansett), також знаного серед білих за ім'ям "Injun Levi". На мові цього племені "несмук" (nessmuk) означає (точніше, "означало", тому що жодного представника племені, зі слів Сірза, давно не залишилося) "качка", а точніше "качур" виду каролінська качка.

Несмук-індіанець був найвправнішим серед свого племені і,зі слів Сірза, вплинув на нього більше, ніж будь-хто інший.

Сірз пояснює, що в ранньому дитинстві проводив із ним дуже багато часу. Індіанець "викрадав" його і брав із собою у мандрівки, на полювання і тд. Звісно, Сірз багато чого навчився від нього — з перших рук, і перейнявся любов'ю до життя у лісі.

За такі прогулянки з "брудним індіанцем" батько часто шмагав його яблуневою гілкою, аж поки батьки не зрозуміли, що нічого з цим не поробиш, і дозволили таки товаришувати з індіанцем.

Різниця між бушкрафтером і туристом:
для туриста важливо пройти запланований маршрут від точки А до точки Б, підкорити побільше вершин, пройти побільше кілометрів;
для бушкрафтера найважливіше провести час на природі з користю і з задоволенням, для цього необов'язково мотати кілометри й підкорювати вершини.

Несприятлива погода не злякала мене — я таки вибрався в гори. Маршрут проклав через Петрос. Але коли погода не схотіла сприяти моїм планам, я з легкістю бушкрафтера вирішив не підійматися на Петрос, хоча до вершини було зо 2 км.
Рішення було правильним — у разі грози небезпека була б великою. Але таке рішення було б важким для пересічного туриста, адже втрачається сенс усього походу! Потім сумна статистика.
Напевне, так вважали батько й син — туристи, що заночували біля мене під Петросом, а наступного дня, в дощ і в хмарах, сунули на Петрос.
Думається мені, що я отримав більше задоволення, перебуваючи в таборі під тарпом, біля багаття, яке у дощ із задоволенням розклав по-бушкрафтськи з новим ножем і кресалом + кора берези, почитав добру книжку, а головне не наражаючи себе на ризик.
Інколи рішення повернути назад може бути дуже важким. Пригадую нещасний випадок минулої зими на Піп-Івані за участю досвідчених туристів, серед яких був і директор станції туристів у Коломиї...

Легких рішень усім і безпечних мандрівок!

Равлики папороті й чай із соснових бруньок та пилка.

Равлики (рахіси) папороті:
Вони містять антиоксиданти, омега-3 і омега-6 жирні кислоти, високий вміст заліза, білка й клітковини.
Найкраще збирати до того, як равлики розгорнуться. Перед уживанням термічно обробити. Не рекомендовано вживати сирими. Деякі бушкрафтери кажуть, що містить канцерогенні речовини, які руйнуються під час термообробки, але багато їсти не варто.
Є отруйні види папороті. Я збирав папороть орляк і відварив. За смаком дуже нагадує мідії, устриці... ну, чи то равлики.

Орляк — цікава й корисна рослинка. Маорі Нової Зеландії, аборигени Канарських островів, індіанці Північної Америки готували з висушених і подрібнених кореневищ орляка сурогат хліба або вживали їх в їжу в сирому вигляді. У голодні роки хліб з орляка пекли і в деяких європейських країнах.

Більше про орляк тут.

Чай із молодих гілочок сосни й бруньок із пилком.

Дуже смачний чай, смачніший, ніж із хвої!
Крім звичного для бушкрафтера набору з вітаміну С й антиоксидантів, пилок сосни містить ліпіди, вітамін А, вітаміни групи В, амінокислоти...

Рекомендую поспішати й зробити такий чай, поки сосна квітне.

Більше про пилок сосни:

Справжня фортуна екобушкрафтера.
Пішов у похід з головною метою — зробити собі нову куксу, бажано з березової сувілі.

Сувіль потрібного розміру трапляється на декілька сотень берез, а так, щоб була на зручній висоті від землі, — ще рідше. Бачив дві сувілі, але замалі.
У попередні дні було вітряно. Через дві-три години я не просто знайшов сувіль, а сувіль на вітровальній березі. Береза, напевне, впала напередодні вночі — для мене)). Таким чином заради нової кукси, жодна береза не постраждала (від моєї руки).

На фото: метод затискання заготовки для кукси для зручнішої роботи вибіркою, нова конфігурація тарпа, борщ із кропивою й кульбабою.

(Фото для перегляду в режимі ландшафт)
