Злива хлинула неочікувано, і тоді гроза перейшла в ураган. У тому самому місці, де близько півдня, біля мармурової лавки в саду спілкувались прокуратор і первосвященник, з ударом, схожим на гарматний, як тростину переламав кипарис. Разом з водяним пилом і градом на балкон під колони несло зірвані троянди, листя магнолій, маленьки сучки та пісок. Ураган шматував сад.

У цей час під колонами знаходилась тільки одна людина, і ця людина був прокуратор.

Тепер він сидів не в кріслі, а лежав на ложі біля низького невеликого столу, заставленого стравами і вином у глечиках. Інше ложе, пусте, знаходилось з іншого сторони столу. Біля ніг прокуратора простягалася неприбрана червона, як би кривава, калюжа і валялися осколки розбитого глечика. Слуга, який перед грозою накривав для прокуратора стіл, чомусь розгубився від його погляду, розхвилювався від того, що чимось не догодив, і прокуратор, розізлившись на нього, розбив глечик на мозаїчну підлогу, проговоривши:
